Математична казка "Біда навчить"

27.02.2023

(Під музику виходять ведучі)

Ведучий. Ви послухайте, будь ласка,

Гарну та цікаву казку.

І повчальну, й веселеньку,

Дуже давню, не новеньку.

Про горобчика малого

І що трапилося з ним.

Як з дурненького і злого

Став він чемним і розважним.

Отож, жив собі Горобець…

Ведуча. Годі, годі…От тобі й на! Доручи щось на свою голову…Треба було насамперед послухати самій твій витвір…

Ведучий. А що, хіба тобі початок не сподобався?

Ведуча. Як би тобі сказати…Здається мені, що це «не з цієї опери». Що потрібно було зробити? Розповісти математичну казку, а ти пропонуєш, як я розумію, літературну. Отож, завдання ми не виконали, і як бути – не знаю.

Ведучий. Не панікуй і не поспішай з висновками. У цьому світі все так тісно пов'язане між собою, що інколи важко розрізнити, що є добре, а що – ні.

Ведуча. Може, я й не можу розрізнити, але що ти хочеш переповісти казку уславленої Лесі Українки «Біда навчить» - я зрозуміла одразу. І щоб ти мені не говорив – це з літератури. Вважай, що це аксіома і доведенню не підлягає.

Ведучий. Якщо ти дозволиш мені слово сказати, то я доведу тобі, що це математичне оповідання. Доведу як теорему.

Ведуча. Якщо так, то я спостерігатиму, як ти доводитимеш.

( Виходить )

Ведучий. Звичайно, щоб усіх переконати у своїй правоті, мені доведеться трішки пофантазувати. Думаю, що моя улюблена поетеса і казкарка Леся Українка на мене не образиться.

Отож, слухайте, дивіться і чогось розумного навчиться.

( Відходить у бік )

Жив собі горобець,

Бравий такий молодець,

На селянському подвір'ї,

На горбочку, на узгір'ї.

Був собою він нічого,

Та сміялися всі з нього,

Бо вродився непутящий,

Нечепура та ледащо.

Все без толку він літав,

Вчитись гадки і не мав.

І гнізда звити не вмів,

Знайти їжу не хотів,

А коли було й вдавалося,

В бійці й лайці все втрачалося.

( Під музику вибігають двоє учнів, що грають Горобців. Вони імітують бійку. Під кінець бійки бачать три зернини.)

Горобець 1. Ось зернятка з коноплі,

Дуже вже вони малі.

(Вимірює лінійкою)

Та нічого, все ж пожива

Радий я з такого дива…

Горобець 2. Що ти кажеш тут, базіко,

Нечепуро й недоріко?

Зернятка ці, звісно, мої…

Не зчиняй переполох:

Вони не діляться на двох…

Горобець 1. Як не діляться? Облиш,

Геть лети ти звідси…Киш!

Горобець 2. Отакої! Не діждеш!

Я зерняток хочу теж.

Горобець 1. Що з тобою вже робити –

Доведеться розділити:

Це моє, а це – твоє…

Горобець 2. А ось це буде чиє?

Горобець 1. Звісно, в мене є охота

Покласти його до рота.

Горобець 2. А, ти так? Ось тобі, ось,

Щоби більше не хотілось!

(У бійці вибігають. З іншого боку виходять курка з курчатами)

Курка. От, дурненькі, нехай б'ються,

Без поживи обійдуться.

(Піднімає зернята)

Ось, курчата, вам задача

З діленням і є остача.

Що із нею нам робити?

Курчата. Звісно, треба подробити.

(Імітують розділення зернят)

Курка. Молодці! А ці – нероби…

(Показує рукою у бік , куди зникли Горобці)

Бо не вивчили ще дроби.

(Піднімає розділену навпіл зернину)

Ось він – дріб, чи одна друга,

Це – якщо ділить на двох.

Курчата. Паніматко, нас он скільки!

Як ділить на чотирьох?

Курка. Вам не соромно питати?

Починайте-но клювати.

Дріб та дріб, і ще дріб, дріб.

Гляньте – це одна четверта.

Всім тепер перепаде,

Та якщо сказать відверто,

З цього зиску не буде.

Курчата. Ну, а з чого ж таки буде?

Чи це може таємниця?

Курка. Бачила, як роблять люди:

Беруть зерно, як годиться,

Його в землю засівають,

Якщо є на те охота,

Бо не легка то робота.

І якщо не спалить сонце,

Не заллє рясненький дощ,

І не вкриє густий хвощ,

І не вкраде злодій в полі –

Виросте його доволі.

Курчата. Скільки, скільки, Паніматко,

Зможе дати це зернятко?

Курка. Зацікавились, я бачу.

Ось тоді вам ще задача.

Ви всі дроби ці докупи

Гарно поскладайте,

Та ще сім чи вісім цілих

Зерняток додайте…

(Курчата складають зернятка в торбинку)

Піднесіть це все до куба,

(Курчата імітують усну лічбу)

Перемножте тричі!

( На курчат зверху падає багато зернят)

Ось вам розв'язок задачі,

Дорога малечо!

Ну, що роззявили ротики?

Чудеса то математики!

Хто її не поважає,

Той в житті багато втрачає.

(Вбігає Горобець)

Горобець 1. І мене ще, паніматко,

Ви навчіть, бо я теж хочу

Ось таких смачних зерняток

Мати досхочу.

Курка. Е ні, хлопче, дай-но спокій,

Маю стільки я мороки…

Ось ще площу курника

Виміряти треба.

В нас нерівність з гусаком…

Так що не до тебе.

(Курка з курчатами виходять)

Горобець 1. От тобі і на! Голова дурна,

А кого запитати,

Де розуму взяти?

(Входить зозуля з циркулем, лінійкою та геометричними фігурами)

Зозуля. Ку-ку, Горобчику, привіт!

Ти чого так невесело

Дивишся на світ?

Горобець 1. Та не знаю, що робити,

Кажуть, без математики важко жити.

А я її не знаю,

І вчителя не маю.

Може ви, тітко Зозуле, можете

І мені в цьому горі допоможете?

Зозуля. Ой, Горобчику, що ти, що ти!

У мене стільки своєї роботи!

Он вибираю гніздечко,

Щоб підкласти туди яєчко.

(Роздивляється геометричні фігури)

Може, підкинути у квадратне,

Он воно яке «акуратне»?

Бо кругленьке ще хтось як стисне,

То воно, бідне, відразу трісне.

(Плаче)

А якщо у трикутнім вмістити

Які ж то виростуть діти?

Хвостаті, дзьобаті, ногаті…

А винен буде хто? Звісно, мати…

А якщо в паралелограм?

Та чи цьому раду я дам…

(Виходить)

Горобець 1. Бузько, Бузько!

Ти ходиш, де широко й вузько,

Чи не можеш ти, мій дзьобатику,

Навчити мене математики?

Бузько. Яке коріння? Жень-шеню? Валер'яни?

Може, я тобі у пригоді стану?

Тьху, ти, дурненький, я не про це.

Онде поблизу пишне болотце.

Там водиться, звісно, жабине творіння –

Ось з нього я добуваю коріння.

Чого це ти витріщив на мене очі?

Я все поясню тобі, якщо захочеш.

От на сніданок дві жаби хапаю,

Одну відпускаю, а другу ковтаю.

Горобець 1. А…а…а…а…а в обідню пору?

Бузько. Я хапаю їх цілу гору!

Але традиції я поважаю:

Корінь виділяю і його ковтаю.

Наприклад, зловлю я 16,

4 – у дзьоб, а на волю – 12.

Горобець 1. А з горобців ти коренів…

Бузько. Ні-ні! Щось горобці не смачні мені!

(Виходить)

Горобець 1. От налякав! Вже пішов, слава Богу.

А мені час летіти в дорогу…

(Виходить)

Ведучий. Облітав Горобчик іще півсвіту,

Пройшли даремно весна і літо.

У Гави розуму питав –

Але їй Бог самій не дав.

Надумав Сову турбувати:

Будив, будив її – та де там!

Вона ж цілий день спить,

Бо до ночі в Інтернеті сидить.

Та нарешті натрапив на Крука.

У Крука була така наука.

(Входять з різних боків Горобець та Крук)

Крук. Поки до діла не візьмешся,

То в математиці не розберешся,

А без неї – ні туди , ні сюди,

Наберешся, хлопче, біди.

А біда швидко навчить,

Як на білому світі жить.

(Виходить)

Горобець 1. Ців! Ото ще мені наука

Від премудрого Крука!

А ну її, кляту, к бісу.

Краще полечу до лісу.

Там собі погуляю,

Розваг різних пошукаю.

На дискотеку загляну,

Покручусь там до ранку,

Цигарку міцну посмалю,

А збрешу всім, що не палю,

Нап'юся чорної кави,

Чорної, як крило Гави…

А, може, знайду щось, міцніше…

Отож, полечу я скоріше.

Ведуча. Отак наш Горобчик літав,

Поки його морозець не дістав.

Лічби горобчик так і не знав,

Отож, що знайшов – то одразу з'їдав.

А ні, щоб на кілька разів поділити,

І хоч шматочок «на потім» залишити.

Схотів собі гніздечко звити,

Та не вмів розрахунків зробити.

То завелике – не вміститься в стріху,

Інше тісне, як шкарлупка горіха.

Клянучи свою гірку муку,

Згадав наш горобчик крукову науку.

Взявся він тоді математику вчити –

Бо що залишалося бідолашному робити?

Звів він собі тоді гніздечко-диво:

На кулю схоже, міцне та красиве.

І діток завів, малих горобеняток,

А що вже був гордий за них наш тато!

Горобець 1. Ось доня моя, її звуть Бісектриса,

Вона, безперечно, майбутня актриса.

І Тангенс з Котангенсом – це два синочки.

Їх я віддам у науку до Квочки.

Вона, мабуть, вже професором стала.

Учора статтю наукову клювала.

Четвертого сина хотів Іксом назвати,

Та тут була проти Горобчиха-мати.

Ведучий. Отак знайомий Горобець

Розумним став, хай йому грець!

А коли хто: «Як вам це вдалося» - спитає,

То він лиш поважно головою хитає.

Горобець 1. Математика, скажу тобі, друже,

То мудра наука, дуже.

Вона вас завжди навчить,

Як добре на білому світі жить!

(Ведучі виходять на середину)

Ведучий. Ну як тобі моя казка?

Ведуча. Ти мене переконав.

Ведучий. Це зовсім непогано, навіть символічно. А до творчості Лесі Українки я звернувся невипадково. Адже у цьому році ми святкували 135 років з дня її народження. І не згадати про це не можна.

Ведуча. Це ти знову звертаєшся до літератури.

Ведучий. Ні, я повертаюся до думки, що все в цьому світі настільки пов'язане, що іноді важко з'ясувати, що є що. А може, це й не потрібно робити?

Разом. А ви як гадаєте, друзі?

(Під музику виходять усі герої зі зв'язкою бубликів)

Разом. Ось вам казка, а нам – бубликів в'язка.

Ведуча. Дозвольте зауважити, що вони мають пряме відношення до математичної казки, адже це – геометричні тіла. А щоб ви у цьому переконалися, то ми з вами поділимося.

Падяк Марія  - Вчитель математики
Всі права захищені 2018
Створено за допомогою Webnode
Створіть власний вебсайт безкоштовно! Цей сайт створено з допомогою Webnode. Створіть свій власний сайт безкоштовно вже сьогодні! Розпочати