Вшановуємо Т.Шевченка
Зал святково прибраний. В центрі на журнальному столику стоїть "Кобзар" на вишитому рушнику. Проектується пам′ятник Тарасу Шевченку, звучить музика, на фоні музики слова:
Голос читця.
З високих круч,
Де синь небес прозора
Вливається в Дніпровські водограї,
На бурю схожий,
Гнівний і суворий,
Стоїть Тарас і дивиться на нас.
Звучить пісня «Шлях до Тараса», на фоні пісні проектуються слайди про Т.Шевченка
Ведуча. Є дні, що минають і непомітно зникають без сліду, нічого не залишаючи по собі, нічого не знаменуючи. Але є й такі, що ніколи не минають, що завжди з нами. Один із них увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце. Україна у долі своїй має такий день - 9 березня.
З минулого віку й до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка -геніального сина великого народу.
Читець
Коли міняли честь неначе крам,
А правду-совість кидали за ґрати,
В серцях людей Ви спорудили храм,
Якому там повік-віків стояти.
Вогонь, запалений Тарасом,
У нашім серці не погас -
Він став над простором і часом
Він будить нас, він кличе нас!
Ведучий. Для багатьох поколінь українців - і не тільки українців - Шевченко означає так багато... Шевченко - явище велике і вічне. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується у ній, вбираючи в себе новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи.
Ведуча. І знову, як щорічно, у цю весняну пору починає Україна день новий із Шевченковим іменем.
Наша літературно-музична композиція приурочена світлій пам′яті Тараса Шевченка і проходить у рамках святкування 209-річчя з дня народження геніального поета.
Тому потрібно памятати, що наше минуле, теперішнє, майбутнє - це Доля, Муза і Слава.
200-річчю від дня народження Великого Кобзаря України присвячується!
Звучить пісня «Є на світі доля». На сцену виходять три дівчини - Доля, Муза, Слава. Під музику у залі інсценізується триптих «Доля. Муза. Слава»
Доля
Ти не лукавила зі мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
З нас будуть люде", - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Муза
А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла... І я...
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
Слава
Горнись лишень ти до мене,
Та витнемо з лиха;
Гарнесенько обіймемось
Та любо, та тихо
Пожартуєм, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Мені, моя доле,
Дай на себе подивитись,
Дай і пригорнутись,
Під крилом твоїм любенько
В холодку заснути.
Шевченко. У всякого своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає за стіл)
Давно те діялось...
Виходить малий Тарас з мамою
Малий Тарас
...Таки у вчителя -дяка,
Гарненько вкраду п′ятака,
...й куплю маленьку книжечку.
Хрестами і візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду...
Та сам собі у буряні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу...
Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.
Малий Тарас. Мамо, а що то є Доля?
Мати. Той блукає за морями,
Світ перепливає,
Шука долі, не находить -
Немає, немає!
Інший рветься
За долею з усієї сили
І - бебех в могилу!
А в третього, як у старця,
Ні хати, ні поля,
Тілько торба, а з торбини
Виглядає доля...
Малий Тарас. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синочку, правда.
Малий Тарас. А чому так багато на небі зірочок?
Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Малий Тарас. Бачив, рідненька, бачив... Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, тоді її свічка світить ясно, і світло це далеко видно.
Малий Тарас. Матусю, я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся, мій хлопчику. (Гладить його по голові)
Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі нам нема з тобою!
Промовиш слово - і нагай
Над головою люто свисне.
І так усюди - з краю в край
Панує рабство ненависне.
Доля. Із сирітської торбинки Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля - Божий дар. А кому більше дається, з того більше і спитається! Усе своє життя він кидав виклики долі.
Шевченко.
Доле, де ти! Доле, де ти?
Нема ніякої;
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої, злої!
Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні... то проклинать
І світ запалити!
Ведуча. Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. За два роки після викупу з кріпацтва він, будучи забезпеченим художником, стає визнаним поетом, і вже наступних сім років сягає найвищих вершин.
Ведучий. Не покидала його висока Доля і на засланні, і після повернення. Не дала вона йому й бажаного - родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові.
Ведуча.У його віршах навічно оселилася дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко.
Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою
Оксанкою. От і грався малий Тарасик з ними обома.
А потім - смерть матері. Мачуха, яка гнала Оксану з двору. Смерть батька і життя у дяка, пошуки вчителя-маляра і повернення додому, де вже хазяйнував одружений Микита. Був пастухом біля громадської череди. І були безсмертні вірші.
Читці читають поезії
Мені тринадцятий минало.
Ми в купочці колись росли..
Учениця читає монолог «Далекий дівочий голос» із поеми І. Драча «СмертьШевченка».
Оксана.
Д а л е к и й д і в о ч и й г о л о с
Я тебе чекала роки й роки.
Райдугу пускала з рукава.
На твої задумані мороки,
На твої огрозені слова.
Я тебе в Закревській поманила,
Я душею билась в Рєпніній,
А в засланні крила розкрилила
В Забаржаді, смуглій і тонкій.
Ні мотиль-актриса Піунова,
Ні Лікери голуба мана
Цвітом не зронилися в грозову
Душу вільну, збурену до дна.
Я - Оксана, вічна твоя рана,
Журна вишня в золотих роях.
Я твоя надія і омана.
Іскра нероздмухана твоя.
Ведуча. З безмежного болю і з неосяжної любові народжені його слова.
18 квітня 1840 року в Петербурзі з'являється друком перша збірка поета "Кобзар". До книжки увійшло вісім творів: "Думи мої, думи мої...", "Перебендя", "Катерина", "Тополя", "Думка" ("Нащо мені чорні брови..."), "До Основ'яненка", "Іван підкова", "Тарасова ніч".
Попри цензуру і викреслення це була велика духовна перемога поета над мовчанням, яке немилосердно стояло на шляху до творчого злету.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду.
А ще, може, й славу...
Читець читає уривок з поеми «Гайдамаки»
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла...
Ведучий. Слово, яке лише плаче, а не окрилює дух, не наповнює людину і націю енергією самоздійснення, для поета мертве.
Шевченкове слово не тільки відтворює історичну подію, факт, а й подає в новій інтерпретації.
Читець (в ролі Шевченка)
Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,
Сказав, що людства ви не ржа - а сіль.
Я мовив вам, що вічна боротьба
Це - ваші доля, завдання й судьба.
Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,
Дав вашим воїнам відвагу й міць.
Зітріть із душ до братовбивства гін,
За це ж вам Божий суд і мій проклін!
Сил не щадіть! Вперед все йдіть!
З моїм йдіть словом у крутіж століть!
Читець читає поезію « В селі Суботові»
Ведуча .Шевченкове свято - кришталево чисте свічадо. 200 років минуло відтоді, коли українка-кріпачка народила світові генія, але він не віддаляється, а наближається до нас. Тож слухаймо Кобзареве слово!
Звучить пісня « Садок вишневий коло хати»
Ведуча. Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Та свічка його життя догорала. Мрії про одруження, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував кінець. У холодній майстерні в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861 р. Та залишився його заповіт.
Читецьвиконує « Заповіт ».
Ведучий. Багато змінилося з часу Шевченкового. Тепер ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова. У глибини майбутнього посилав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Пісня «Любіть Україну»
Ведучий.Нема співця, о ні, він з нами,
Його пісні, його любов,
Його це місяць над садами
У сяйві тихому зійшов.
Звучить « Молитва » Д. Павличка.
Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б′ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Поклади нам зорі на зіниці-
Променем туди,де непроглядь.
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять.
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам - спину, що не гнесь.
Дай нам пам′ять на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь.
Да святиться слово-блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню, де святиться
Між народами твоє ім′я.
Ведучий. Хай же і сьогодні, й у наступні роки обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, Пророк народу нашого, повсякчас у наших благородних помислах і державних справах!
Ведуча. І на оновленій землі над ланами, широкими полями, вільними містами і селами, як весняні води Дніпра, лине вічно жива слава Великого Кобзаря. Звучить пісня про Україну